Бандурка Олександр Маркович

Перший віцепрезидент НАПрН України, дійсний член (академік) НАПрН України, член президії НАПрН України

Відділення державно-правових наук і міжнародного права

Народився 24 квітня 1937 р. у с. Калинівка Городищенського району Черкаської обл. У 1958 р. закінчив обліково-економічний факультет Харківського інженерно-економічного інституту, у 1964 р. закінчив Харківський юридичний інститут (нині – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого), у 1980 р. закінчив Академію МВС СРСР. Працював на металургійному заводі у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської обл. З 1959 р. – на службі в МВС України, де працював слідчим, старшим оперуповноваженим, заступником начальника відділу міліції, начальником відділу міліції, заступником начальника відділу карного розшуку, начальником відділу карного розшуку, начальником Управління карного розшуку, заступником начальника Управління внутрішніх справ. В 1982-1984 рр. – начальник Головного управління позавідомчої охорони МВС України. У 1984–1994 рр. очолював Управління внутрішніх справ Харківської обл. З 1994 р. по 2003 р. – ректор Національного університету внутрішніх справ МВС України (нині – Харківський національний університет внутрішніх справ МВС України). Народний депутат України І–IV скликань (1990-2006). З 2002 р. – перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, з серпня 2006 р. – ректор Київського міжнародного університету, з 2007 р. – радник-наставник Київського міжнародного університету, Голова Науково-консультативної ради Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. З 2010 р. – ректор, з 2012 р. – радник ректора, а з 2016 р. – професор Харківського національного університету внутрішніх справ. З червня 2023 р. – перший віцепрезидент Національної академії правових наук України.

У 1994 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Заходи адміністративного припинення в діяльності міліції» (спеціальність 12.00.07), у 1996 р. – дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи вдосконалення» (спеціальність 12.00.07). Вчене звання професора присвоєно у 1994 р. Науковий ступінь доктора юридичних наук присуджено у 1996 р. Обраний дійсним членом (академіком) Академії правових наук України (нині – Національна академія правових наук України) у 2000 р.

Основні напрями наукових досліджень – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; конституційне право; кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право; оперативно-розшукова діяльність; соціальна психологія, психологія особистості, соціологія та психологія управління. Опублікував понад 500 наукових праць, серед яких: «Конфліктологія» (у співавт., 1997), «Основи управління в органах внутрішніх справ» (1999), «Україна на зламі тисячоліть» (у співавт., 2000), «Слідчий – моя професія» (2000), «Професійна етика працівників органів внутрішніх справ» (2001), «Адміністративний процес» (у співавт., 2001), «Логіка» (у співавт., 2001), «Оперативно-розшукова діяльність» (2001), «Юридична деонтологія» (у співавт., 2002), «Проблеми соціальної адаптації неповнолітніх» (у співавт., 2003), «Адміністративна діяльність міліції» : підручник (у співавт., 2003, 2004), «Теорія і практика управління органами внутрішніх справ» (2004), «Екстремальна юридична психологія в діяльності персоналу органів внутрішніх справ України» (у співавт., 2005), «Кримінологія», «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ» (у співавт., 2009), «Протидія злочинності та профілактика злочинів» (у співавт., 2011), «Податкове право» (у співавт., 2011), «Професійна етика працівників міліції» (2011), «Основи управління в органах внутрішніх справ: навчальний посібник» (2011), «Поліція в Україні: історико-правове дослідження (початок XVII ст. – 1917 р.)» : монографія (у співавт., 2012), «Стратегія і тактика протидії злочинності» : монографія (у співавт., 2012), «Теорія і практика оперативно-розшукової діяльності» : монографія (2012), «Правова доктрина України: у 5 т. Т. 2: Публічно-правова доктрина України» (у співавт., 2013 (укр.), 2016 (англ.), «Професійна етика поліцейського» (2016), «Адміністративний кодекс України» : монографія (2019), «Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Т. 5: Адміністративне право (у співавт., 2020), «Влада в Україні на зламі другого і третього тисячоліть» : монографія (у співавт., 2020), «Правова наука України: сучасний стан, виклики та перспективи розвитку» (у співавт., 2021), «Міністри внутрішніх справ теж люди» : монографія (2020), «Секретарі, наркоми, міністри внутрішніх справ України в 1917-2022 роках» : монографія (2022), «Міліція в Україні в роки німецько-радянської війни та повоєнний період (червень 1941 – березень 1953 рр.): історико-правове дослідження» : монографія (у співавт., 2023), «Безпека дитини: соціально-правове забезпечення» : науково-популярне видання (у співавт., 2023), «Правнича наука та законодавство України: європейський вектор розвитку в умовах воєнного стану : монографія (у співавт., 2023).

Брав участь у розробці та прийнятті Декларації про державний суверенітет України, Акта проголошення незалежності України, Конституції України та інших законопроектів та нормативних актів. Голова редакційної колегії науково-практичного журналу «Наше право», голова редакційної ради наукового журналу «Європейські перспективи», заступник голови редакційної колегії наукового юридичного журналу «Вісник Національної академії правових наук України», член редакційних колегій наукових видань «Віче», «Публічне право», «Право ua.». Науковий консультант Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, був членом Науково-консультативної ради при Верховному Суді України.

Президент Кримінологічної асоціації України, Президент Західно-регіональної асоціації клубів ЮНЕСКО. Член спеціалізованих вчених рад Д 64.700.01 та Д 64.700.04 у Харківському національному університеті внутрішніх справ.

Заслужений юрист України (1993), Заслужений працівник МВС СРСР (1978). Почесний працівник МВС України (1992). Нагороджений орденами князя Ярослава Мудрого V та ІV ступенів (1999, 2012), повний кавалер ордена «За заслуги» (1997, 2002, 2004), медаллю «Незалежність України» (2016). Відзначений Почесною відзнакою МВС України «Хрест Слави» (1997), Почесною грамотою Верховної Ради України за особливі заслуги перед Українським народом (2001), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2002), Юрист-працівник МВС (2012). Всього має 42 державні, урядові та відомчі нагороди України, Польщі, Болгарії, Латвії, Чехії та інших країн. Почесний громадянин м. Харкова, Почесний професор Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України (2023).

Поділитися: